Регіональна ідентичність в Україні: відмінності, подібності, динаміка

Минуло два роки, але ще й досі на полицях книжкових магазинів лежить спецвипуск “України Модерної” за 2007 рік – “Львів – Донецьк: соціяльні ідентичності в сучасній Україні“(1). На основі трьох опитувань у Львові та Донецьку (1994, 1999, 2004 рр.), останнього перепису населення (2001 р.), а також окремих статистичних даних на 2007 р. проводиться аналіз ідентичностей (етнічних, регіональних, вікових тощо) середнього жителя умовних Сходу та Заходу країни. Попри те, що більшість даних певною мірою застаріла і, якщо проект не згорнуто, 2009-го року має відбутись наступне опитування, наведені дані є однозначно суспільно корисними. Хоча б тому, що переводять розмову в площину більш зважену і менш емоційну, з висновками, що оперують конкретною статистикою, а не персональним досвідом та емоціями.

Ми не будемо наводити тут величезний масив даних, який тільки в окремому додатку містить 101 таблицю (58 сторінок), а натомість звернему увагу на висновки, що були зроблені різними дослідниками під час аналізу результатів опитування. Варто також сказати, що автори спецвипуску “України Модерної” назагал виявляли одностайність в своїх думках і оцінках, що значно спрощує наш короткий огляд отриманих ними результатів(2).

1. Регіон versus? нація

 

a) Респонденти зі Львова впевненіше й одностайніше відповідають щодо своїх основних ідентитентів, ніж мешканці Донецька: у Львові в 2004 році три головні ідентитенти набрали 72,1%, 70,8% і 41,8%, тоді як у Донецьку в цьому ж році – 68,4%, 45,9%, 42,1%(3). До того ж більшість основних ідентитентів львів’ян – сталі, тоді як у донеччан вони за час 1994 – 2004 рр. дещо змінилися (див. таблицю 1).

Львів
1994		1999		2004
Українець	73,1	Українець	74,8	Українець	72,1
Львів’янин	69,5	Львів’янин	74,6	Львів’янин	70,8
Жінка	45,9	Жінка	43,2	Жінка	41,8
Греко-католик	38,2	Греко-католик	36,8	Греко-католик	36,0
Західняк	37,9	Західняк	36,2	Західняк	29,8
Чоловік	37,2	Чоловік	32,3	Молодий	27,8

Донецьк
1994		1999		2004
Донеччанин	55,6	Донеччанин	56,4	Донеччанин	68,4
Жінка	48,8	Жінка	41,3	Жінка	45,9
Радянська людина	40,0	Українець	39,9	Українець	42,1
Українець	39,3	Православний	35,4	Чоловік	33,8
Робітник	36,0	Пенсіонер	34,4	Пенсіонер	28,8
Чоловік	33,0	Чоловік	32,8	Православний	27,3

Таблиця 1. Найбільш опуклі індивідуальні ідентичності респондентів у Львові та Донецьку (1994; 1999; 2004), %(4)

Тобто, можна зробити висновок, що львів’яни мають більш сталу, вкорінену й досить чітко визначену ідентичність порівняно із донеччанами, які після зникнення Радянського Союзу постали перед вибором, як себе ідентикувати в нових умовах:

[…] Also, the blurred nature of Russian and Ukrainian identities in this region is shown in the results of an ethnographic research in which several respondents described their ethnicity as “under one regime, we were Ukrainians, under another we were Russians, but frankly speaking we do not know who we are”.(5)

Втім, це не є особливістю модерної історії Донбасу, а скоріше є проблемою самих дослідників, що намагаються якось втиснути регіон у звичні для них рамки, пропонуючи донеччанам вибирати з-поміж ідентитентів, які їм назагал невластиві (чит. напр. про історичні умови створення регіону на межі ХІХ-ХХ століть в розвідці Ярослава Грицака(6)).

b) Загальнорегіональна ідентичність значно поширеніша на Заході України, тоді як Схід має свій внутрішній поділ:

Варто зазначити, що у Львові, окрім локальної реґіональної ідентичности, поширена також загальна реґіональна ідентичність (ідентитет – західняк), тоді як у Донецьку респонденти значно рідше ідентифікують себе із мешканцями Сходу країни в цілому (ідентитет – східняк). У 2004 р. таких було лише 6,3%. Отже, в переліку найопукліших індивідуальних ідентичностей пересічного донеччанина загальна реґіональна ідентичність гранично мала. Результати нашого дослідження спростовують початкову робочу гіпотезу, яка ґрунтувалася на поширеному в науковій літературі уявленні, що Донецьк є центром Сходу України. […] на тому, що донеччани не є репрезентантами Сходу країни, особливо активно наполягали донецькі учасники такої дискусії 2006 р. Якщо львів’яни справді вважають своє місто уособленням Західної України, то мешканці Донецька не акцентують такої загальної реґіональної ідентичности. […] Особливістю Східної України є те, що на її теренах ще з радянських часів сформувався своєрідний субреґіон – Донбас, із центром у Донецьку.(7)

Ці висновки цікаві з огляду на те, що саме Західний регіон зазвичай сприймають як найбільш строкатий (Галичина, Волинь, Закарпаття, Буковина…), тоді як Схід загалом визначають як монолітний. Статистика спростовує це твердження. Окрема стаття, присвячена порівнянню прикордонних областей Польщі й України наводить низку ілюстрацій на основі отриманих статистичних даних. На Сході опитування проводилися в Харківській, Дніпропетровській та Донецькій областях, а на Заході – у Львівській, Івано-Франківській, Тернопільській і Волинській.

На евалюативній карті(8) показано загальні симпатії українців до регіонів країни – теплими кольорами показано позитивне відношення (чим темніший колір – тим краще відношення), холодними – негативне. З карти видно, що мешканці Західних областей порівняно краще відносяться до свого регіону в цілому (дослідники пояснюють це з меншим рівнем урбанізації регіону) і більш негативно до теренів Східної України. Натомість симпатії Сходу розташовано переважно в обласних центрах, західні області не позначено як негативні, навіть помітне позитивне відношення до Львова.

Але це середні дані по регіонах. Якщо ж розглядати східні регіони окремо, то ми побачим цікавішу перспективу:

Видно, що обидві Харківська й Дніпропетровська області виявили не дуже виражене, але статистично вловиме негативне відношення до Донбасу, натомість позначаючи теплими кольорами Карпати (Харків), Львів та львівську область (Дніпропетровськ). Потрібно зробити кілька важливих уточнень для більш об’єктивної картини:

– опитування проводилося 2003-го року, за рік до Помаранчевої революції (пам’ятати це важливо не тільки для внесення корективи в розуміння евалюативності по осі Схід-Захід, але й в аналізі цілком позитивого в обох регіонах в 2003 році відношенні до Кримського півострову);

– карта “надання переваги місцю проживання” дещо відрізняється від евалюативної карти (що апелює більше до абстрактного “позитивного” чи “негативного” відношення): Донбас і особливо Донецьк зберігаються в якості небажаних для респондентів з Харківської та Дніпропетровської областей, але до цього додається небажання харків’ян селитися на всій території Західної України, особливо в обласних центрах. Також небажання жити на Заході країни виявили донеччани, а карта надання переваги місцю проживання для Дніпропетровська збіглася з евалюативною картою.

[…] мешканці всіх без винятку чотирьох західних областей позначили всю територію Галичини та Закарпаття як потенційне місце проживання, тоді як мешканці східного реґіону обмежилися виключно територією своєї області, передусім обласного центру. Неоднорідність в оцінках респондентів зі Східної України виявилася також на рівні негативних постав: ані мешканці Харківської області, ані Дніпропетровської не хотіли б оселитися на Донбасі. […] Цікаво, що у цій концепції немає місця для Волині, яку обирали тільки мешканці цієї області.(9)

– карта “знання території України” показує, що мешканці Західних теренів значно більше подорожують Україною, аніж мешканці Сходу, що зазвичай бувають лише в крупних обласних центрах. Це означає, що висновки мешканців західних областей більше спираються на власний досвід, аніж на уявлення.

– Порівняння із картами Польщі показує те, що Верхня Сілезія (“польський Донбас”) також є регіоном, зафарбованим респондентами в холодні кольори. Тобто, варто звертати увагу не тільки на мовні, етнічні, історичні фактори, але й на непрестижність роботи в промисловості для молодого покоління та екології промислових регіонів.

2. Соціальні, політичні, національні ідентичності

 

a) Соціальні й класові ідентичності, такі як “робітник”, “молодий”, “пенсіонер” набирають однакову кількість відсотків у Львові й Донецьку:

[…] львівським респондентам у період 1994-2004 рр. властива етнічна та класова ідентичності, меншою мірою професійна. […] мешканці ж Донецька протягом 1994-2004 рр. мали переважно класову і професійну ідентичності. […] Можна сказати, що на рівні соціяльної ідентичності на кшталт класової чи професійної мешканці обох міст є багато в чому подібними […](10)

b) Одне з найгостріших питань – політична ідентичність респондентів:

Специфіка ідентифікаційних процесів і практик в Україні полягає насамперед у тому, що політична ідентичність не фігурує тут серед найбільш опуклих і становить свого роду політичну анти-ідентичність. Її носії, з одного боку, різко негативно ставляться до певних політичних напрямів і течій, що зазвичай домінують у “Значимих Інших” реґіонах, а з другого – воліють не ототожнювати себе з іншими політичними силами.(11)

Це озанчає що на Заході люди частіше за все ідентифікують себе як некомуністів, а на Сході – як ненаціоналістів (мається на увазі українських націоналістів, звичайно). При цьому в обох регіонах не грають жодної відчутної ролі “позитивні” ідентичності (ліберал, комуніст, націоналіст, демократ, тощо).

[…] властиве для Донецька угруповання комуністів/росіян/радянських людей за кількісними показниками від виборів до виборів поступово зменшується (з 58,4% у 1994 р. до 33,5% у 2004 р.). Також симптоматичним є те, що кількість донеччан, які не визначилися і/або взагалі відмовилися відповідати, зростає. Отже, зміни у соціяльній ідентифікації сталися передовсім у Донецьку.(12)

[…] від часу проголошення незалежності України поняття “українець” дедалі більше набуває значення належності до громадян України. Відмінностями між мешканцями Львова і Донецька полягають у тому, що у львів’ян від початку практично не було розходження із етнічною та громадянською ідентичністю, а в донеччан триває процес їх поступового зближення.

Досить оптимістичні результати в контексті формування модерної української нації, особливо якщо зважити що всі опитування проводилися напередодні виборів (опитування за 2004-й рік проводилося ще 2003-го, тож статистика не відображає стан крайньої політичної напруги другой половини 2004 року).(13)

c) Молоде покоління Львова й Донецька обирає спільні ідентитенти, поступово статистично “наближаючись” одне до одного:

Міжпоколіннєвий порівняльний аналіз групових ідентичностей респондентів Львова і Донецька засвідчує появу декількох цікавих тенденцій. Передусім впадає у вічі поступове, але віччутне зближення формальних ознак ідентифікаційних моделей представників трьох груп/поколінь у цих містах. […] з плином часу відбувається зближення ідентичностей у респондентів однієї вікової групи з різних реґіонів. Так, серед груп молоді та людей старшого покоління – це передусім вікова ідентичність, яка відіграє значно важливішу роль за реґіональну чи будь-яку іншу ідентичність.(14)

[…] Подиву гідним є небувале зростання тих молодих респондентів-донеччан, які важали, що їх найкраще визначає поняття “українець” – із 20% у 1994 р. до 67,3% у 2004 р. Значення цих трансформацій полягає в тому, що впродовж цих денсяти років – з 1994 по 2004-й – ті з респондентів (українці та росіяни за національністю), які раніше ідентифікували себе з радянськими людьми, згодом у більшості своїй обрали інший вдентитет, переважно українську національність. Внаслідок цих змін у 199 р. об’єктивна та суб’єктивна самототожність етнічних українців у Донецьку, як і у Львові, практично зрівнялися.(15)

 

 

3. Мова

 

a) Поступові втрачає позиції білінґвізм. Респонденти (особливо молодь) частіше надають перевагу лише одній мові спілкування. На Сході України статистичні дані щодо української мови є більшою мірою символічним ідентитентом (визнання української мови в якості рідної – як лояльність до української держави) аніж реальним відображенням використання її в побуті.

– у східному реґіоні рідна мова і (ще більшою мірою) мова спілкування у сім’ї, як правило, не збігаються із національною самототожністю респондентів (домінує використання в усіх сферах життя російська, при тому, що більшість респондентів ідентифікує себе як українців);

– на Заході України абсолютна більшість респондентів ідентифікує себе із представниками титульної нації, послуговується переважно українською мовою; білінґвізм, порівняно з іншими реґіонами, тут не набув значного поширення;

– у центральному та східному реґіонах країни переважає білінґвізм, з тією тільки відмінністю, що у Центрі він переважно поєднується із українською як мовою родинного спілкування, а на Сході – з побутуванням у сім’ї російської мови(16).

[…] в обох містах (знову повертаємося до Львова та Донецька) існує тенденція до зменшення кількості білінґвів і відповідно збільшення частки тих, хто не вагається у виборі рідної мови та послідовно послуговується нею у щоденному спілкуванні.

[…] частка білінґвів у Львові досить велика, порівняно із Донецьком, а проте в обох містах має місце поступове зниження рівня двомовности.

[…] можна припустити, що на Сході ступінь поширення білінґвізму безпосередньо залежить від типу населенного пункту, тобто найбільше двомовність побутує в селах, тоді як на Заході країни білінґвізм поволі втрачає позиції і в містах, і поготів у селах, де він здавна був мало поширеним. Проте ці припущення мають бути підтверджені чи спростовані емпіричними дослідженнями.

[…] Наше дослідження […] спростовує поширений стереотип щодо мовної нетолерантності львів’ян. Постава ж молодого покоління донеччан дає змогу припустити, що білінґвізм у Донецьку з часом зникне як явище.(17)

 

 

4. Економіка

В тому, що стосується економіки, Модерну історію обидва регіони України розпочали так: “people voted for the affluence of market economy without willing to relinquish the welfare benefits of socialism”(18)

a) Перед розвалом Радянського Союзу Донецьк був особливим містом у привілегійованому регіоні, люди мали міцний зв’язок із основним місцем роботи та невеликі можливості для додаткового заробітку (с/г тощо). Львів мав порівняно гірші із Донецьком умови життя, не такий міцний зв’язок із основним місцем роботи, порівняно більше можливостей для додаткових заробітків.

За період 1994 – 2004 рр. Донецьк характеризувався так:

– втрата привелегійованого становища;

– втрата основного місця роботи порівняно важче переживається;

– порівняно низька активність у пошуках додаткових заробітків;

– порівняно більша залежність від державної допомоги.

Львів:

– поставлено в однакові умови з Донецьком;

– втрата основного місця роботи порівняно легше переживається;

– населення проявляє порівняно більше економічної активності: вище відсоток працюючих у додатковий час; тих, хто став працювати на себе (див. таблицю нижче);

– порівняно менша залежність від державної допомоги.

Economic initiative since independence in two cities in 1999 and 2004, percent involved (for responders of working age)(19)

Activity	Lviv	Donetsk
Worked over time at their reguilar job	48,7	42,3
Learned a new skill or profession	44	43,8
Got a regular job within a different employer	21,5	24,7
Got an additional job	29,3	30,2
Became self-employed full-time	32	20,8
Started a business and employ other people	6,3	8,8
Got a job in another city or country	5,5	4,6
None of the above	18	25,2

(Щоправда, авторка наголошує на тому, що ці 32 відсотки self-employed львів’ян могли бути “cross-border traders and labour migrants”.(20), в той час як значна частина з 20,8% self-employed донеччан, можна припустити, відповідно працювала сезонно в Москві).

Під час економічної кризи (опитування 1994 і 1999 рр.) донеччани мали вищий рівень доходів (офіційно зараєстрованих), але разом із тим – більше невдоволення економічною ситуацією:

[…] Income inequalities were stronger within Donetsk population, but the levels of absolute poverty were much higher in L’viv. For instance, the median family income in Donetsk was 1000 Hr per month in 2004, whereas in L’viv it was only 700 Hr.(21)

[…] represents in Donetsk were more negative about post-independents changes in the country than renpondents in L’viv. In Donetsk, 72 percent of people evaluated economic changes as negative, as opposed to 51 percent of respondents in L’viv.(22)

b) Щодо ролі держави в економічному житті, обидва міста виступили за left-of-centre welfare preferences, тобто за велику роль держави в економіці (1999 р. – 70%, 2004 р. – 75% умовних “лівих”). І в цьому Львів на 2004 рік навіть починав випереджати Донецьк:

[…] In 1999, the population of L’viv was more individualistically inclined. By 2004, the level of individualism in L’viv dropped by more then 0ne point, becoming on average lower than in Donetsk.(23)

Ці важливі показники вказують, по перше, на те, що економічні вподобання обох “полюсів” України ідентичні, а по друге – руйнують уявлення про Львів як про місто, що мислить більше європейськими категоріями, на відміну від Донецька, що мислить категоріями радянськими. Принаймні стосовно економіки погляди обох міст майже повністю збігаються. “Радянська ідентичність” значно глибше вкорінена в свідомість українців, аніж вони зазвичай про себе думають:

The overall impact of the communist identities on welfare views is much stronger than the influence of nationalism or democratic values. These results propose that liberal welfare values in contemporary Ukraine are built not so much on the positive ideological basis as on the ideological opposition to communism.(24)

 

5. Історична свідомість

 

Зрозуміло, що історичні уявлення у мешканців Львова та Донецька значно різняться. Але й тут ми знаходимо чергове “анти-“, що є спільним для обох міст.

Comparison of L’viv and Donetsk lists of positive events shows that together their respondents named 81 events, which overlapped for 43% (35 events). It is evident that a repertoire of famous events, similarly to a repertoire of national heroes, intersects only partially in L’viv and Donetsk. L’viv and Donetsk respondents generated together a list of negative events 75 events and had in common 40 events (or 53%). Consequently, among analyzes elements of historical identity – negative historical events is an element which unites L’viv and Donetsk the most.(25)

Опитування 2004 року показали, що створення незалежної України як позитивне явище в українській історії було назване в обох містах найчастіше (Львів – 36,5%, Донецьк – 27,7%), але в Донецьку ця подія посіла перше місце також і в рейтингу найбільш негативних подій в історії України (20,3%).(26)

[…] В ієрархії найбільших кривдників перше місце посідають німці, друге – росіяни, а третє, відповідно, – поляки […]. Така постава була характерна для […] Західної України, тоді як у Східній Україні проявилися свої особливості. Стосовно всіх націй та чотирьох категорій запитань респонденти зі східних регіонів давали суттєво меншу позитивних відповідей, ніж мешканці західних областей. Тобто вони не мали відчуття що когось кривдили, чи були кимось скривдженими (за винятком відносно сильного відчуття кривди, завданої німцями, яке, проте, також було слабшим, ніж в інших респондентів), не завдячували жодному іншому народові й не вважали, що хтось мусить завдячувати їм.(27)

 

6. Релігія

 

Спецвипуск не приділив достатньо уваги аналізу релігійної ідентичності Донецька та Львова, але, якщо коротко, можна сказати наступне:

a) Релігійна ідентичність піддалась серйозній трансформації в обох містах в період 1994-2004 рр., зміни, що відбулися, мають нелінійний характер.

b) Для багатьох (особливо на Сході) релігійна ідентичність є лише елементом самовизначення, і не ховає за собою релігійні практики.

[…] У Донецьку ж, хоча частка вірних зросла на 21,5%, участь у релігійних практиках брали лише на 0,3% більше вірних.(28) […] навіть у 2004 р. практично кожен п’ятий донеччанин продовжує ототожнювати себе з вірним Російської Православної Церкви.(29)

b) Назагал львів’яни більш релігійні:

[…] протягом десяти років питома вага вірних серед респондентів у Львові зросла на 15,5%, а тих, які регулярно відвідували богослужіння – на 7,3%. У Донецьку ж, хоча частка вірних зросла на 21,5%, участь у релігійних практиках брали лише на 0,3% більше вірних.(30)

 

Власні думки з приводу:

1) З приводу специфіки Донбасу як субрегіону, хотілося б побачити опитування щодо надання переваги місцю проживання серед наступних територіальних груп: Луганськ, Луганська область, Донецьк, Донецька область. Можливо, після руйнування стереотипу про монолітність Сходу, на нас чекатиме спростування уявлень про монолітність Донбасу. Насамперед цікавить Луганська область на предмет можливості більшого її тяжіння до Харкова аніж до Донецька.

2) Очевидно, що жодна з досліджених ментальностей не може бути повністю прийнятною для решти території України як базова, це скоріше дві крайнощі, які показують, де саме шукати серединний вектор.

Нижче наведено карту кількості населення по областях на червень 2009 р(31). Як ми бачимо, Донецька та Луганська разом (14,81%) з одного боку, і Львівська, Івано-Франківська, Тернопільська та Волинська (13,13%) з другого, голосуючи за діаметрально протилежні політичні сили, є однаковими на вагах загальної електоральної ситуації в Україні.

Відтак, можемо зробити висновок, що спільний для всієї України вектор розвитку потрібно не вибирати з-поміж двох крайніх світоглядів (які, на перевірку, виявилися не настільки крайніми, як здавалося), а шукати в центрі. Не тільки в центрі між двома світоглядами, але й в географічному центрі.

Можливо, вектор для конструювання спільної ідентичності варто шукати не в єдності Київ-Львів, чи Київ-Донецьк, а в моделі Київ-Дніпропетровськ або в трикутнику Київ-Дніпропетровськ-Харків. Пітер Роджерс (Peter Rogers) наводить запропоновану Барінгтоном та Героном (Barrington L. W., Herron E. S.) модель регіонального поділу України(32). Ця модель не зовсім збігається з історико-географічним районуванням України (напр. розбита на три частини Слобожанщина), проте, як на мене, реально ілюструє нинішні регіональні особливості України.

Аналіз світоглядних пріоритетів Північно-Центрального та Центрально-Східного регіонів та моделювання загальноукраїнської моделі на їх основі може стати запорукою електоральних перемог, а відтак – успішного впровадження моделі в життя (обидва регіони разом становлять майже 37% населення України).

Можна також зробити обережне припущення, що та модель, яка однаково підійде для Києва, Дніпропетровська та Харкова і буде однаково не дуже схвально (але й не вкрай негативно) сприйнята в обох містах – Львові й Донецьку, стане справжньою альтернативою і зможе поставити Україну на рейки сталого розвитку.

Костянтин Левін, блог Litteralis.com

_____________________________________________________________________

1. Україна модерна («Львів – Донецьк: соціяльні ідентичності в сучасній Україні». Спеціяльний випуск). – Ч. 12(2). – Київ-Львів, 2007. – 360 с. + таблиці. При наведенні цитат далі використовується орфографія оригіналу. Виділення в тексті (bold, italic) – мої.

2. Коротка характеристика регіонів і опитуваних (Україна Модерна. Спеціяльний випуск. Львів – Донецьк: соціяльні ідентичності в сучасній Україні. С. 282, 284):

[…] в Україні: в містах з населенням понад 200 тис. осіб живуть 50% респондентів зі східних областей, тоді як серед опитаних із західних реґіонів частка мешканців великих міст становить 22%. У селах живе лише 15% мешканців Східної України і понад 48% населення Західної України. […] Серед респондентів зі Східної України 23% визначили себе як росіян, а 73,6% – як українців, тоді як у західних областях частка росіян становила 4,2%, а українців – 95,1%.

3. Можливість вибрати більше ніж один варіант (наприклад: “українець” + “студент” + “чоловік”) зумовила можливість відсотку більше 100.

4. Наталя ЧЕРНИШ, Оксана МАЛАНЧУК, Динаміка ідентичностей мешканців Львова і Донецька: компаративний аналіз (1994-2004 pp.) // УМ. Спец. випуск. С. 75.

5. Peter ROGERS, Division, Difference and Diversity: Regionalism in Ukraine // УМ. Спец. випуск. С. 221

6. Ярослав ГРИЦАК, Історія двох міст: Львів і Донецьк у порівняльній перспективі // УМ. Спец. випуск. С. 35-36

7. Наталя ЧЕРНИШ, Оксана МАЛАНЧУК, Динаміка ідентичностей… // УМ. Спец. випуск. С. 76.

8. Всі картографічні додатки відносяться до однієї статті – Марія Левіцька, Адам Фоланд. Територіяльна ідентичність у Польщі та Україні: реґіональні відмінності. // УМ. Спец. випуск. С. 271-297.

9. Марія ЛЕВІЦЬКА, Адам ФОЛАНД, Територіяльна ідентичність у Польщі та Україні: регіональні відмінності // УМ. Спец. випуск. С. 292

10. Наталя ЧЕРНИШ, Оксана МАЛАНЧУК, Динаміка ідентичностей… // УМ. Спец. випуск. С. 85.

11. Ibid. С. 90.

12. Ibid. С. 86.

13. Наталя ЧЕРНИШ, Поколіннєві моделі групових ідентичностей львів’ян та донеччан (1994-2004 pp.) // УМ. Спец. випуск. С. 113.

14. Ibid. С. 101.

15. Ibid. С. 111.

16. Ibid. С. 116.

17. Ibid. С. 119.

18. Natalia PATSIURKO, Informal Economy, Economic Initiative and Welfare Values in East and West // УМ. Спец. випуск. С. 255

19. Ibid. С. 252

20. Ibid. С. 253

21. Natalia PATSIURKO, Informal Economy… // УМ. Спец. випуск. С. 245

22. Ibid. С. 242. Мова йде саме про економічну ситуацію, бо політично оцінена наступним чином: “[…] the gap is even wider for the political changes, where 65 percent of people in Donetsk considered them negative, as opposed to only 27 percent in L’viv” // Ibid. С. 242.

23. Ibid. С. 257

24. Ibid. С. 265

25. Viktoria SEREDA, Regional Historical Identities and Memory // УМ. Спец. випуск. С. 190

26. Ibid. С. 191

27. Марія ЛЕВІЦЬКА, Адам ФОЛАНД, Територіяльна ідентичність у Польщі та Україні: регіональні відмінності // УМ. Спец. випуск. С. 294

28. Наталя ЧЕРНИШ, Поколіннєві моделі… // УМ. Спец. випуск. С. 134

29. Ibid. С. 131

30. Ibid. С. 134

31. Дані Держкомстату

32. Peter ROGERS, Division, Difference… // УМ. Спец. випуск. С. 215-222