Здається, зараз саме той час, коли всі пристрасті (цього разу, правда, не вельми бурхливі) повщухали і можна, поки не нагнав нас другий тур, написати про вибори максимально спокійно (і більше “для галочки”).
Тож, кілька уривків думок, спостережень, всякого.
1. Власні прогнози були такі:
– Ющенко набере помітно більше, ніж малювали попередні опитування (є)
– Тігіпко і Гриценко не погодяться підтримувати нікого в другому турі (ніби є)
– розрив між лідерами буде менше 10% (промазав, але в душі заспокоюю себе потужним адмінресурсом, що не дав справдитись чесному прогнозові)
– Тимошенко переможе у другому турі (ще невідомо)
2. Проголосував у першому турі за Ющенка. За останні п’ять років країну жерла корупція (я сам шість чи сім разів пропонував і тричі безпосередньо давав хабарі щоб влаштувати дитину в садочок), продовжувався економічний зріст, який іде в Україні від 2001 року й від зміни президента мало залежить, побільшало громадянських прав і свобод, топорними методами реалізовувались націобудівничі ідеї (визнання й належне вшанування жертв Голодомору, реабілітація УПА), з якими я не повністю згоден, але вважаю що це краще ніж нічого. Врешті решт, “ще 5 років президент Ющенко” для мене особисто звучить не так жахливо, як “ще 5 років президент Янукович” чи “… Тимошенко”.
3. Харків (на відміну від області) дав Януковичу менше 50%, на одній дільниці навіть менше сорока (39.97%), і це тішить. Не хочеться жити в місті, де більше половини людей віддали голос за когось із нинішніх кандидатів. Ну, ви розумієте.
4. Люди голосують за інформаційний фон. Найгірше що Ви можете зробити, будучи кандидатом в президенти – намагатися оперувати виключно логічними твердженнями, фактажем, точною і зваженою аргументацією. Це все мало цікавить не лише людей біля голубих екранів (інтернет спільнота чомусь звикла вважати сам факт відсутності в хаті телевізора + наявність інтернету автоматичним стрибком на інтелектуально вищий рівень порівняно із “телезомбі”), але й нас усіх. Втім, якщо це настільки загальне явище, то, мабуть, так і треба. Мабуть, так воно і буває, просто ми ще не звикли.
Костянтин Левін, блог Litteralis.com
Comments