Є два типи реакцій на конфлікт – захват від блискучих перемог, чи щире співчуття переможеним; милування точністю та красою професійного війська, чи солідарність із обшарпаним загоном повстанців; бажання стати частиною величезного організму, що масштабами потуг перевершує уяву, чи нестримне прагнення свободи. Блискуча сталь, чи пульсуюча кров. Дві істоти, не пристосовані до співіснування.
На міжетнічному прикордонні_без_ідентичності українцями не стають “люди зі сталі”. Грати за Україну тут означає виступати на боці програвших, ба навіть неіснуючих, таких що їх треба створити чи воскресити з ворожого та байдужого людського матеріалу. Епоха романтизму тут ніколи не завершувалася.
Це все є ремаркою про “емоціоналізм”. Стальні люди раціональні, вони можуть виконати найбрутальніший наказ, бо виконують його не самі, а лише виступають знаряддям потуги, якій віддали своє тіло. Навпаки, романтичний лицар завжди пильнує свого романтичного ареолу, тому не здатний ані на зваженість рухів (лише на мальовничість жестів), ані на “брудну”, але ефективну роботу заради мети.
І немає на це ради, бо як іще народити українців на прикордонні_без_ідентичності? Проповідуючи раціональність та ефективність? Романтична Україна перемагає серед гуманітаріїв, але зазнає повного краху в середовищі тєхнарєй. Раціональна Україна може відштовхнути перших, але чи привабить других? Новий міф має залишатися романтичним, але з короткою, зрозумілою брошурою-додатком (обов’язково російською мовою!) – “зачем всё это нужно: а) ; б) ; в) .” Найперше завдання прикордоння – написати її.
Оптимізм викликає те, що ідеї романтизму й досі не ворожі багатомільйонним масам людей. Кінофільм “Аватар”, у якому співчуття переможеним долає навіть загальнолюдську солідарність, щойно став найкасовішою стрічкою на планеті за всю історію кіно.
А значить, немає нічого неможливого.
Костянтин Левін, блог Litteralis.com
Comments