Щодо дискусії європейських інтелектуалів у Харкові на тему європейського майбутнього та майбутнього України й Слобожанщини в Європі (чи не в Європі), маю сказати наступне. Як інтелектуал інтелектуалу.
1) На поточний момент ми – країна, що воює. У нас частина території анексована і вже певною мірою інтегрована з ворожою державою, а частина окупована російськими військами за підтримки місцевих сепаратистів. За таких умов сьогодні нам нецікаве майбутнє Європи у середній та довгій перспективі, тому що жодна візія майбутнього Європи не змінює нашого спільного вектору – в напрямку до Європи сьогоднішньої, її цінностей, її стандартів. Ми просто хочемо щоб об’єднана Європа тривала якомога далі, щоб ми могли рухатися до неї. Подалі від рашки.
2) Місце України в майбутньому Європи на сьогоднішній день – якомога швидше й міцніше інтегруватися з європейськими (чи що там від неї залишиться) структурами. Подалі від рашки.
3) Щодо місця Харкова та інших міст в усьому цьому. Для початку, повернімося до питання про місце українських міст в самій Україні. Два роки тому, поки ще не почалося, я писав, що одна з проблем – брак відчуття спільності долі, а також аморфність, ніби відсутність багатьох міст на карті України. Тепер усе змінилося. Про відчуття спільності долі навіть не згадую. Міста також тепер мають кожне своє обличчя. Одеса – головний курорт країни та місто трагедії будинку профспілок. Дніпро – бастіон українського патріотизму на Сході з впливовим олігархом, Харків – останній форпост на шляху до фронту (найбільша кількість біженців, поранених, заводи що виготовляють військову техніку, а також – періодичні акти тероризму) і “ватна столиця”. Ці нові ідентичності тримаються на війні і розсипаються вщент за умов повернення втрачених територій, але зараз вони є, а майбутнє – невідоме.
4) Те, що всіх хвилює виключно приїзд Заславської, виносить назовні низку питань, які Насправді актуальні і які, можливо, потребують обговорення в умовах цієї повільної війни. Як інтелектуал інтелектуалу кажу тобі, що ці питання на сьогодні такі:
конфлікт має три варіанти вирішення: війна до переможного кінця; двостороннє примирення; замороження в нинішньому стані, тож:
– чи готові ми на величезні жертви, які точно будуть при першому варіанті
– чи готові ми сприймати іншу сторону як рівноцінного співрозмовника? (так, як інтелектуал, я розумію, що інша сторона насправді – рашка, але ж можна шукати бодай когось там з ким говорити, хто не повністю на неї зав’язаний)
Але емоційність в обговоренні “колапсу заславської” та категоричність тверджень (незалежно від позиції з приводу) свідчать про те, що ми поки шо міцно сидимо на третьому варіанті. Не знаю чи це добре, чи погано, але так є.
Висновків у мене немає, дякую.
Костянтин Левін, Facebook
Comments