Місто намагається пережити трагедію. Другий день, ідучи вулицями, звідусіль чуєш уривки розмов про жовтий сигнал світлофора, хто винен, чи уникне покарання, про суд, про щоденні порушення правил дорожнього руху. Намагаєшся і сам вийти з шоку, читаєш усе це, слідкуєш за новинами.
Найперша реакція – викричати з себе паніку. Негайні експертні думки, палкі суперечки, заклики й погрози у стані афекту. Не тільки жахлива аварія і численні жертви, але й саме місце важливе. “Градусник” – це ж не просто позначка на карті. Це точка перетину пішохідних шляхів, місце очікування і зустрічей. Місто пульсує в таких точках, їх не так багато в Харкові насправді. А тепер поруч із цим перехрестям буде місце трагедії. Воно перестало бути безпечним, в одну мить, і для всіх.
І тому так хочеться не просто покричати, не тільки зробити висновки персонально для себе, але й сформулювати, затребувати, і систематично вимагати того, що в майбутньому зможе убезпечити всіх від подібних випадків з летальними наслідками.
Вже було багато різних думок і різних закликів. Перша – пильна увага до судового процесу, вимога найсуворішого покарання. Тут не може бути варіантів. Занадто багато історій про спущені на гальмах процеси над порушниками з огляду на їх гроші чи/і статус. Чи допоможе це уникнути кривавих ДТП у майбутньому? Так, допоможе. Кожен повинен пам’ятати, що громада обов’язково пильнуватиме, що не вийде нічого зробити по-тихому. І що вирок буде максимально суворим. Біда лише в тому, що час минатиме, а урок забуватиметься. До того ж, не кожне порушення призводить до трагедії. “Просто збіг обставин, їй просто не пощастило”.
Друге – заклики збільшити кількість поліцейських патрулів на дорогах, змусити їх більше штрафувати порушників, законодавчо прийняти нові обмеження й суворіші покарання. Чи допоможе це уникнути кривавих ДТП у майбутньому? Так, допоможе. Суворіші штрафи і пильніший контроль за учасниками впливатимуть на поведінку, зменшать кількість порушників. Але, знову ж, чи надовго? Ми пам’ятаємо перші місяці після появи патрульної поліції – як усі негайно починали поводитися на дорозі чемно, щойно на обрії з’являлися маячки патрульних. А потім усе зійшло на пси. Бо як можна оштрафувати кожного, хто стартує на жовтий, якщо стартує щонайменше дві третини автомобілістів.
Третє – не нервувати, не поширювати паніку й не множити ентропію, натомість зробити висновки в першу чергу для себе і поділитись ними з оточуючими, закликаючи їх також замислитись. І для початку просто перестати порушувати самому. Чи допоможе це уникнути кривавих ДТП у майбутньому? Так, допоможе. Ми всі шоковані, і мимоволі замислилися, навіть без закликів. Наступні тиждень чи два на дорогах може навіть не буде великих аварій. Може навіть пару місяців не буде. Але потім все неухильно повернеться. Бо зранку ти збираєшся і спішиш, думаючи про недороблену роботу, клієнтів, рідних і про не забути купити щось на вечерю, а не проводиш півгодинну медитацію на важливість дотримання правил дорожнього руху. Тому пересуваєшся містом якомога звичніше, зручніше, як усі.
І нарешті четверте – необхідно змінювати сам міський простір. Робити так, щоби аварія просто не могла статися. Просто через закони фізики. Ставити боларди на тротуари, розширювати чи звужувати дороги, змінювати напрямок руху автомобілів. Чи допоможе це уникнути кривавих ДТП у майбутньому? Так, допоможе. І цього разу – надовго. Раз поставлені боларди – і автомобіль ніколи не заїжджає на тротуар. Раз змінили двосторонній рух на односторонній – і виключили можливість лобового зіткнення. Раз поклали “лежачого поліцейського” – і швидкість руху автомобілів назавжди обмежена . Раз поставили огорожу на тротуарі – і пішоходи вже не перебігають у недозволеному місці створюючи загрозу ДТП.
Тобто, розумієте, усі варіанти мають рацію, але кінцева мета першого заклику – справедливе покарання, кінцева мета другого – посилення контролю, кінцева мета третього – щоб люди змінилися і стали добрішими, а кінцева мета четвертого – безпека руху для всіх. Так от, на майбутнє дуже хочеться цієї безпеки, якщо не для себе, то хоча б для рідних і близьких.
Не думаю, що у міській раді думають аналогічно і почнуть найближчим часом щось кардинально змінювати у цьому напрямку. Тому, думаю, нам всім доведеться тут стати трішечки урбаністами і, хто може, формулювати конкретні вимоги зі зміни міського ландшафту, а хто не може, усіляко підтримувати вимоги тих, хто має готові пропозиції. І разом намагатися їх реалізовувати в межах міста, тиснучи на міськраду. Хто вважає, що на це скликання міськради тиснути немає можливості, пам’ятайте, що воно (це скликання) не вічне.
Костянтин Левін, Facebook, з передруком у Тексти.org.ua
Comments