Деніел Канеман. Мислення швидке й повільне / пер. з англ. Максим Яковлев. – К. : Наш формат, 2017. – 480 с.
Замість писати огляд цієї прекрасної книги хочеться залишити тут максимально короткий, який тільки можна було зробити, але й без істотних прогалин, конспект. Сподіваюся, це ніяк не порушить авторських прав і не стане жахливим спойлером, а навпаки, привабить більше вдячної аудиторії до книги, яка, на відміну від прорви пусто-порожнього тематичного нон-фікшену про поведінкові механізми, справді варта уваги.
За Канеманом, людське мислення складається з двох систем:
Система 1 – швидке (миттєве) інтуїтивне мислення.
Система 2 – усвідомлене, повільне, енерговитратне мислення, яке потребує концентрації, зосередженості.
Правило Системи 1 – Що ти бачиш, те і є.
Праймінг – ефект, який скеровує вільні асоціації в бік, пов’язаний із щойно почутим, сказаним чи зробленим. Працює не тільки на слова, але і на жести рухи, поведінку. Також працює і в зворотній бік: наші поведінка, рухи і жести спрямовують наші думки. [56-58]
Якщо виборча дільниця знаходиться в школі, більше голосів піде кандидату, який обіцяє дати більше грошей системі початкової освіти. Якщо постійно показувати людині гроші, її поведінка автоматично стає більш егоїстичною і жадібною [58-59]. Зображення очей змушує нас бути більш щедрими і почувати більшу провину [61-62].
Ми здатні повірити у те, що хтось є знаменитістю виключно на підставі того, що вже десь чули раніше це його ім’я і тому нам легше його сприймати, воно видається нам вже знайомим [64-65].
“Якщо людина ухвалює рішення на підставі когнітивної напруги чи легкості, то в ньому незмінно виявляються передбачувані ілюзії. Усе, що полегшує роботу асоціативному механізмові, спотворює оцінку ситуації. Часті повторення – надійний спосіб змусити людей повірити неправді, бо розмежувати істину та відчуття чогось знайомого не так легко. Авторитарним режимам і маркетологам це давно відомо, але психологи виявили, що для правдоподібності необов’язково повторювати твердження повністю. Люди, які часто чули слова “температура тіла курки”, легше сприймають як істинне твердження “температура тіла курки дорівнює 62 С.” (або будь-яке інше число). Однієї-єдиної знайомої фрази в твердженні достатньо для того, щоб усе твердження здавалося знайомим і, відповідно, істинним. Якщо ви не можете згадати, де ви його чули, і ніяк не вдається співвіднести його з іншими відомими вам фактами, ви не маєте іншого вибору, як тільки керуватися когнітивною легкістю.” [66].
“Когнітивна напруга, незалежно від її джерела, мобілізує Систему 2, яка з більшою ймовірністю відкидає інтуїтивні відповіді, що пропонує система 1.” [69]
“Ефект знайомства з об’єктом не залежить від знайомого відчуття знайомості. Він узагалі не залежить від свідомості і проявляється навіть тоді, коли повторювані слова та картинки показують так швидко, що спостерігачі не помічають того, що вони побачили. І все одно слова або зображення, показані частіше, подобаються більше. Це свідчить про те, що система 1 здатна реагувати на враження від подій, про які Система 2 і гадки не має. Для зовнішніх стимулів, які людина бачить та не усвідомлює, ефект знайомства з об’єктом помітний сильніше. … виникнення симпатії в разі повторення – це дуже важлива біологічна властивість, що поширюється зокрема і на тварин.” [70]
Текст, написаний незручним шрифтом на поганом папері ми прочитуємо набагато уважніше, адже залучаємо до процесу Систему 2, а не тільки Систему 1.
Нетипові, надзвичайні події, які важко пояснити, при повторюваності (вистачає одного повторення) стають для нас звичними і набувають сенсу. [76]
Ми всюди бачимо каузальність (причина -> наслідок), воліємо що завгодно пояснювати якоюсь причиною. Дивуємося, коли вигадані нами причина і наслідок міняються місцями. [78-80]
Ми схильні автоматично трактувати сумнівні елементи в однотипному ланцюгу як належні до цього ланцюга. [82-83]
Перша ознака, перша інформація, перше враження, перше слово і перший виступ в ланцюжку інших надзвичайно сильно впливає на сприйняття всіх наступних. Якщо елементи цілого однакові, то їхня черговість (який елемент ми побачили першим) впливає на бачення, розуміння і оцінку об’єкта в цілому. Це називається ефектом ореолу. [84-87]
“Система 1 кардинально нечутлива ані до кількості, ані до якості інформації, на якій ґрунтуються враження і передчуття.” [89]
Важливо завжди пильно придивлятися до статистичних даних перш ніж їм вірити. Не тільки фірму-дослідника, а й вибірку – чи не впливає на результат закон малих чисел (з великою кількістю екстремальних значень, характерних для малих вибірок). [114-119]
“Перебільшена довіра до малих вибірок – один із прикладів загальної ілюзії: ми звертаємо більше уваги на зміст повідомлень, ніж на інформацію про їхню надійність, тож зрештою отримуємо простішу, зв’язнішу й узгодженішу картину навколишнього світу, ніж це підтверджують самі дані. Квапливі висновки безпечніше робити в нашій уяві, але не в реальному житті.
Статистика пропонує багато різних спостережень, які, здавалося б, так і напрошуються на причинно-наслідкові пояснення, але насправді до них не надаються. Імовірність відповідає за безліч подій, зокрема й за випадковість вибірки. Причинно-наслідкове пояснення випадковостей неминуче буде хибним.” [119-120]
“Ефект якорування – виявляється тоді, коли, перш ніж оцінити невідоме число, учасники досліджень стикаються з довільним числом. … Оцінки не віддаляються від запропонованого піддослідним числа, іншими словами – якоря.” [121] Якір може бути просто довільним числом з будь-якої теми, абсолютно не пов’язаний з темою оцінювання, але обов’язково має йти першим, передувати оцінці, аби спрацював ефект. [123-127]
“Люди:
- розуміють, що почали рідше користуватися велосипедом, коли згадують чимало випадків, як вони їздили на велосипеді;
- менше впевнені у власному виборі, якщо від них вимагається навести багато аргументів на його користь;
- починають менше захоплюватись автомобілем після того як наводять безліч його переваг.” [135]
Це називається евристикою доступності. Коли нам треба пригадати 6 історій про те, коли ми були успішними, ми будемо почуватися більш успішними, ніж якщо треба пригадати 12 історій (бо це дуже багато, і ми очевидно будемо зупинятися і довго шукати в пам’яті)
Евристика афекту – приклад підміни, в якому відповідь на легке питання (що я відчуваю у зв’язку з цим?) використовується як відповідь на суттєво складніше питання (що я про це думаю?). Таким чином люди здатні перебільшувати смертність від нещасних випадків, бо нещасні випадки мають більший розголос ніж смерть від “звичайних” хвороб типу інсультів чи інфарктів. [138-140]
Каскад доступної інформації – раптовий сплеск цікавості до якоїсь теми в медіях, який в свідомості людей спотворює безпосередню значущість, масштаб і вплив обговорюваного на їхнє життя. [141-145]
“Загалом ви розумієте, що ненадійна інформація – це майже те саме, що цілковита її відсутність, але правило WYSIATI (Що ти бачиш, те і є) заважає вам застосовувати цей принцип. Якщо тільки ви одразу ж не вирішите відкинути одержані дані (наприклад, з’ясувавши, що їх повідомив брехун), ваша Система 1 автоматично обробить наявну інформацію як правдиву. Якщо ви сумніваєтеся в якості інформації, слід залишити ваші оцінки ймовірності близькими до базового відсотка. Не очікуйте, що дисциплінувати власну поведінку буде просто: це потребує значних зусиль із самоконтролю та постійного моніторингу за собою.” [154] “Поєднання WYSIATI й асоціативної когерентності змушують нас вірити в історії, які ми самі для себе створюємо. Ключові правила … сформулювати дуже просто:
- Здійснюйте оцінку ймовірності результату на підставі достовірного базового відсотка.
- Піддавайте сумніву діагностичну цінність ваших даних.” [155]
“Сценарії з додатковими подробицями переконливіші, але справджуються вони з меншою ймовірністю” [159]
Регресія до середнього – попри наявність екстремальних значень, загальна кількість елементів у вибірці буде рухатися в напрямку середніх значень. Вслід за надзвичайно вдалим стрибком спортсмена у довжину ймовірніше за все йтиме гірший результат стрибка, тому що надзвичайні результати вдається отримати рідко. Аналогічно за надзвичайно невдалим стрибком імовірніше йтиме кращий.
“Наш розум схильний до причинно-наслідкових пояснень і не дуже добре дає раду “сухій статистиці”. Якщо якась подія привертає нашу увагу, асоціативна пам’ять починає шукати її причину, а точніше – активується будь-яка причина, що вже зберігається в пам’яті. Каузальні пояснення відшукуються і за умови виявлення регресії, але вони будуть хибними, бо насправді регресія до середнього має пояснення, але не має причин. Нашу увагу під час турнірів з гольфу привертає посередня гра в другий день тих гольфістів, які добре грали першого дня. Найкраще пояснення полягає в тому, що цим гольфістам надзвичайно поталанило в перший день, але такому поясненню не вистачає сили каузальності, якої прагне наш розум. Справді, ми добре платимо тим, хто вигадує для нас цікаві пояснення ефекту регресії. Коментатор на каналі ділових новин, який слушно зауважить, що “для бізнесу цей рік був кращий, тому що минулий рік був гірший”, мабуть, недовго перебуватиме в ефірі.” [182]
“Екстремальні прогнози і бажання передбачити малоймовірні події на підставі недостатніх доказів – це прояв Системи 1. Асоціативним механізмам властиво погоджувати екстремальність прогнозів з екстремальністю даних, на яких вони ґрунтуються, – саме так і працює підміна. Натомість для Системи 1 природно генерувати занадто впевнені оцінки, адже впевненість визначається наявністю найкращої історії, яку ви можете скласти на підставі наявних доказів. Майте на увазі, що ваша інтуїція складатиме надзвичайно екстремальні прогнози, і ви будете схильні їм вірити.
Регресія також становить проблему для Системи 2. Сама ідея регресії до середнього дивна й складна для пояснення та усвідомлення.” [194]
“Ви не можете просто змиритися з тим, що обмежена інформація, до якої у вас є доступ, – єдине, що ви маєте. З доступної вам інформації ви складаєте найбільш правдоподібну й узгоджену історію, і якщо це непогана історія, то самі починаєте в неї вірити. Як не парадоксально, але що менше ти знаєш, то легше скласти зв’язну розповідь. Наша комфортна переконаність у тому, що світ раціональний, має тверде підґрунтя – нашу майже безмежну здатність ігнорувати власне невігластво.” [199]
“Головна обмеженість людського розуму полягає в його недосконалій здатності реконструювати колишній стан знання чи переконань, які з часом змінилися. Щойно у вас формується нове бачення світу (або будь-якої його частини), ви негайно втрачаєте більшість своєї здатності пам’ятати, що ви думали раніше – до того, як ваші уявлення про світ змінилися.” [200]
“Ми схильні звинувачувати когось через доцільне рішення з поганим наслідком, а якщо все виходить добре, не вважаємо за потрібне за це дякувати. Це називається упередження за результатом. … Що гірші наслідки, то більше ми схильні до впливу ретроспективного упередження.” [201-201]
“Хоча ретроспективне упередження та упередження за результатом загалом зумовлюють неприйняття ризиків, через них незаслужені вигоди отримують безвідповідальні авантюристи – приміром, деякі генерали чи керівники, які зважилися на непевну, божевільну справу і, попри це, перемогли.” [203]
“Системі 1 властиво робити поспішні висновки на підставі дуже обмежених, а часом і недостатніх даних; та водночас вона не в змозі оцінити ступінь своєї поспішності. Унаслідок принципу WYSIATI значення для неї мають лише наявні дані, незалежно від їхньої якості. З огляду на нашу впевненість, зумовлену когерентністю, суб’єктивна впевненість, що закарбувалася в наших головах, відображає узгодженість історії, яку вибудували Система 1 і Система 2. Кількість доказів та їхня якість важливої ролі не відіграють, бо навіть із даних сумнівної якості можна скласти чудову історію. Більшість наших найважливіших переконань узагалі не мають доказів. … Зважаючи на те, як мало ми знаємо, наша впевненість у своїх переконаннях суперечить здоровому глузду – і це вкрай важливо” [207]
Ілюзія значущості – ми можемо вірити власним спостереженням незважаючи на регресію до середнього і випадковість вибірки.
Ілюзія вміння – якщо людина обіймає посади, її дії можуть здаватися їй самій і оточуючими абсолютно виправданими просто через факт обіймання цієї посади, хоча ці дії можуть бути абсолютно нелогічними.
“…. Респондентів просили оцінити ймовірності трьох альтернативних закінчень кожної події: збереження статус-кво, зростання чи зниження певних показників (наприклад, політичної свободи чи економіки).
Результати були приголомшливі. Експерти виступили б краще, якби віддали рівні частки ймовірності всім трьом потенційним варіантам. Іншими словами, люди, які заробляють на життя вивченням конкретного питання, роблять прогнози гірше, ніж мавпочка, яка, кидаючи дротики в дартс, зрештою рівномірно розподіляє їх по різних секторах мішені. Навіть у тій галузі, в якій експерти орієнтувалися найкраще, вони показали майже такі самі результати, що й дилетанти.” [217]
Інтуїція стає набутою навичкою (тобто їй можна довіряти), якщо виконуються дві основні умови:
- Наявність контексту, до того ж досить постійного, щоб стати передбачуваним;
- Можливість вивчити згадану сталість контексту шляхом тривалої практики. [238]
“Люди, які володіють інформацією про окремий випадок, рідко відчувають потребу дізнатися статистику по категорії, до якої випадок належить”. [246] “”Суха” статистика, якщо вона не відповідає особистому уявленню про конкретну ситуацію, зазвичай відкидається автоматично.” [247]. Помилка планування – схильність робити занадто оптимістичні прогнози спираючись на власні обрахунки, не враховуючи статистику і приклади подібних проектів.
“Рішення ґрунтуються не на грошовій, а на психологічній цінності результатів, на їхній корисності”. [271]
“На підставі безлічі спостережень ми зробили висновок, що “втрати здаються більшими за виграші” і що люди схильні до уникнення витрат.” [281]
Ефект володіння – речі, які нам належать і які призначені для нашого користування ми оцінюємо набагато дорожче за вартість, яку за них сплатили. [290-294]
Втрати завжди відчуваються сильніше за здобутки. Той, хто захищає свою територію, зазвичай докладає більше зусиль. “Уникнення втрат – потужна консервативна сила, що підтримує мінімум змін порівняно з нинішньою ситуацією; це стосується як діяльності організацій, так і життя окремих осіб.” [303]
При 95% ймовірності виграшу людина схильна віддати частину виграшу аби тільки ймовірність була 100% (ефект визначеності).
При 95% ймовірності програшу людина схильна ризикувати всім, замість задовольнитися маленькою частиною.
При 5% ймовірності виграшу людина схильна значно переоцінювати цю ймовірність і витрачати забагато ресурсів на спроби (ефект можливості).
При 5% ймовірності програшу людина схильна значно переоцінювати цю ймовірність і приймати умови за яких вона позбудеться частини грошей аби тільки знизити ймовірність до 0% (ефект можливості). [314]
“Люди переоцінюють вірогідність малоймовірних подій. Ухвалюючи рішення, люди надають таким подіям значно більшої ваги. … Наш розум має корисну здатність спонтанно фокусуватися на всьому дивному, інакшому і надзвичайному.” [322]
“Рішення інвестувати додаткові ресурси в програшний рахунок в умовах, коли доступні вигідніші інвестиції, називається помилкою некомпенсованих витрат, що коштує дорого і спостерігається як у малих, так і у великих рішеннях.” [343] “Помилка некомпенсованих витрат змушує людину занадто довго терпіти погану роботу, невдалий шлюб і безперспективні дослідницькі проекти.” [344]
“Люди схильні відчувати сильніші емоції (зокрема жалкування) у ситуації, що виникла як результат певної дії, ніж в аналогічній ситуації, що є результатом бездіяльності. Той самий принцип підтверджується і в контексті гри: люди відчувають більше радості, якщо грали й виграли, ніж коли вони відмовилися від гри й отримали тотожну суму.” [346]
Важливо не те, яка інтенсивність больових відчуттів, а які спогади про біль у вас залишилися. Є два варіанти: а) сильний біль триває 1 хвилину. б) сильний біль триває 1 хвилину і ще 30 секунд стає не таким сильним. Якщо спитати у людини який варіант вона хоче повторити, то вона обере другий варіант з 30 секундами зайвого болю. [379-381]
“Варіант за замовчуванням природно сприймається як нормальний. Відхилення від нормального вибору – це свідома дія, що потребує більших зусиль, покладає на людину більше відповідальності і змусить її пошкодувати швидше, ніж якби вона взагалі нічого не робила. Це вельми потужні сили, які можуть скеровувати людину до певних дій, коли вона не знає, що їй робити.” с. 412
Костянтин Левін, Litteralis.com