Тетяна Люта. IMAGO URBIS: Київ на стародавніх мапах. Харків-Київ: Видавець Олександр Савчук, 2017. — 192 с. [149 іл.]
Надзвичайно рідкісне за своєю тематикою видання. Поза відомою серією з чотирьох атласів репродукцій від видавництва Картографія (два томи “Україна на стародавніх картах”, “Рукописні карти XVI-XIX ст.” та “Карти-портолани Чорного моря”) це чи не єдина видана за останні десятиліття книга, присвячена історичному картографуванню території України.
Треба відразу сказати, що попри наявну хронологічну послідовність, структурну оформленість і наявність узагальнюючих розділів, книга сприймається не як цілісна праця, а скоріше як збірка статей. До того ж, кожен розділ-стаття є наче зшитим в ціле оглядом окремих карт і всього, що їх стосується: походження, авторство, умови створення, згадки в історіографії. Важко сказати, чого ще можна було очікувати від подібної праці, сама назва натякає на її джерелознавчий характер, але, за браком аналогічних видань, хочеться на цьому окремо наголосити.
Втім, “IMAGO URBIS” – не альбом з механічним описом київських карт. Книжку написано на перетині джерелознавства та, власне, історії. Широка ерудиція та знайомство авторки з попередніми публікаціями та опрацюванням джерел дають прірву цінної інформації з історії картографування Києва і його околиць XVII—XVIII століть (переважно). Тетяна Люта полемізує й виправляє попередників, інколи розповідаючи кумедні випадки, як то з помилковою інтерпретацією однієї з мап Старого міста як дзеркальної, що довгий час побутувала в історіографії.
Два розділи книги є розширеною версією раніше опублікованих статей. Перший, “Києво-Печерська космографія Афанасія Кальнофойського”, є описом “Тератургеми”, джерела з історії Києво-Печерського монастиря 1638 року, зокрема вміщених там карт ближніх і дальніх печер, а також окремих об’єктів та географічних вказівок в тексті джерела. Друга, “Виміряний образ святині: годинник, лабіринт, храм”, містить огляд планів київських печер з Києво-Печерського патерика та присвяченої Києву праці Йогана Гербінія.
Надзвичайно цікавим є розділ “З ланцюгом і лопатою”, в якому розміщено і розглядаються два примірники мапи київських околиць на лівому березі Дніпра 50-х років XVII століття. Дивом збережені карти підкоморного суду, що використовувалися як доказ в кількох земельних тяжбах, свідчить про високий рівень картографічної майстерності тих часів (можна відкрити сучасну карту і знайти “на своїх місцях” більшість сіл, позначених на мапі навколо Борисполя). Рівень, невдовзі втрачений з приходом московської адміністрації.
“Колоніальна твердиня і колоніальна картографія” розповідає історію будівництва російських фортець, що ніколи не були використані для оборони міста, але успішно працювали на колонізацію українських земель. Містить карти і плани різних періодів будівництва.
Останній розділ “Таємні місця київських мап”, можливо, найбільш розрахований на широку аудиторію, адже містить гоголівську топографію Києва – опис місць, згаданих в його “Страшній помсті” та листах, з фрагментами карт XVIII століття. Хоча для істориків напевно цікавішими будуть інші “таємні місця”: інтерпретація походження Києва як міста на переправі (версія Віктора Петрова) та історія археологічних пошуків Кіндрата Лохвицького.
Окремого слова заслуговує просто відмінна якість видання. Великий формат, чорно-білі ілюстрації-карти в хорошій якості (всього 149, серед них більше десятка – повносторінкові), гарний папір, дві великі двосторонні вклейки. Єдиний мінус – іноді трапляються редакторські огріхи (наприклад, на с. 21 в тексті – Ніколай Пєтров, на с. 22 в підписі до ілюстрацій – Микола Петров; на с. 55 в тексті – Мартін Ґруневеґ, в підписі до зображення – Мартин Груневег; на с. 89 – в тексті Йоган Гербіній, а на с. 90-91 в підписі до ілюстрацій – Іоган Гербіній), але їх легко можна виправити у перевиданнях.
До цієї книги майже напевно захочеться неодноразово повертатися, незалежно від фахового рівня (чи його повної відсутності), якщо не безпосередньо до джерел з історії Києва, то принаймні до розглядання численних стародавніх мап, розміщених на сторінках “IMAGO URBIS”.
Костянтин Левін, Litteralis.com