Улицы старого Харькова / Андрей Парамонов; худож.-оформитель С. Н. Кошелева. — Харьков: Фолио, 2019. — 378 с.: фото. — (Города Украины).
Останнім часом з’явилося багато видань з історії Слобожанщини. Це «Здобутки та ілюзії. Освітні ініціативи на Лівобережній та Слобідській Україні другої половини XVIII — початку ХІХ ст.» Володимира Маслійчука, «Російська імперія і Слобідська Україна у другій половині XVIII ст.: просвічений абсолютизм, імперська інтеграція, локальне суспільство» Володимира Склокіна, перевидання «Історії Слобідської України» Дмитра Багалія з передмовою та примітками того ж Володимира Маслійчука. Більш локально-історичною є «Улицы старого Харькова» Андрія Парамонова, видана в новій серії «Города Украины» видавництва Фоліо. І тут вимушена ремарка — книгу видано в гарній палітурці і на нормальному папері, так що в даному випадку немає жодних застережень щодо якості через видавництво.
Книжка вигідно відрізняється від численної краєзнавчої літератури про Харків тим, що складає основу будь-якої історичної праці — своєю джерельною базою. Автор заявляє про бажання відійти від усталених локально-історичних стереотипів і дотримується слова — головним джерелом книги є не праці попередників, а документи Державного архіву Харківської області.
Структурно книжку розбито на розділи за географічним принципом: Старе місто, Нагірна частина, Поділ, Залопанська, Захарківська частини, а також кілька розділів про передмістя по периметру Харкова, які наприкінці ХІХ — початку ХХ століття всі увійшли до адміністративної території міста. Це дуже зручно для тих, хто цікавиться насамперед окремими районами. Не треба визбирувати інформацію по всій книзі, можна легко перейти чи повернутися до відповідного розділу.
Водночас, в книзі відсутня оповідь. Це не суцільний наратив і навіть не оберемок окремих історій, переважно це короткі нариси чи просто факти з минулого конкретних вулиць, будинків та їхніх власників. Помітно, що автор намагається весь час триматися джерел, не вигадуючи “пропущені місця”. Через це тексти розділів (і навіть їхніх частин) настільки герметичні, що доводиться самостійно поєднувати, приміром, згадки про затоплюваність Захарківського району і Подолу під час паводків (с. 156-158, 251-252) і суперечку містян з Валеріаном Квіткою через його водяний млин на Лопані в селищі Основа, який навесні перекривав сплав криги. (290-291).
Книга містить багато ілюстрацій (не рахував, але їх точно не менше двохсот) — насамперед фотографій, також є креслення, листівки і фрагменти карт. Все це, безумовно, прекрасно доповнює текст, тим більше, що багато фотографій раніше не публікувалися. Держпром на восьмій сторінці підписаний як Університет, але, сподіваюся, це єдина помилка.
Найбільші сенсації автора, які він підкреслює, емоційно доводячи хибність попередніх версій — історії походження назви вулиці Клочківської (с. 138-141) і цехових вулиць Чоботарської, Римарської, Коцарської. Назви взагалі є однією з центральних тем книжки. Помітно, що улюблений період історії міста у Андрія Парамонова — від заснування до радянської окупації. Разом з тим, він неодноразово робить випади проти перейменувань 2015-2016 років: “в некоторых случаях проявилась поспешность и откровенная глупость” (с. 7), “Но как же неблагодарны потомки, позволившие извратить его имя в названии улицы!” (с. 271)”. Це створює легкий дисонанс з основним масивом тексту. Десяткам згаданих ним вулиць кілька років тому повернули їхні початкові назви, проте якісь емоції автор висловлює виключно з приводу суперечливих на його думку нових назв і єдиної справді прикрої помилки (вулиця Гольдбергівська мала би називатися Гольбергівською).
Попри згадані тут критичні зауваження, загальне враження від книги — дуже хороше. Спочатку важко зосередитись на розмаїтті фактів і деталей, які не вкладаються в спільну картину, але потім саме в це розмаїття і занурюєшся, постійно поглядаючи на сучасну карту Харкова, пригадуючи та зіставляючи з прочитаним раніше відомі історичні факти. Багато деталей з книги хочеться запам’ятати на майбутнє, мій особистий конспект склав кілька сторінок А4.
Книгу не варто рекомендувати людям, майже не знайомим з Харковом і його топонімікою, але для мешканців міста праця справді варта уваги.
Костянтин Левін, Litteralis.com