Крістофер Боллас. Тінь об’єкта — К. : Видавництво Ростислава Бурлаки, 2019. — 332 с.
Прекрасна книга британського психоаналітика Крістофера Болласа, вперше видана 1987-го року. Кожний розділ тут — стаття на окрему тему, містить теоретичну частину і клінічні приклади. Теми різні, очі розбігаються, ось лише кілька, яка здалися мені найцікавішими.
Трансформаційний об’єкт. Об’єкт з раннього дитинства (зазвичай — мати), від якого залежить навколишнє середовище, і який здатен змінювати його (трансформувати) відповідно до потреб дитини. Наприклад, взяти на руки й перенести з одного місця на інше. Подальший пошук такого об’єкта в дорослому житті — в інших людях, заняттях, станах.
Естетичний момент. Коротке в часі інтенсивне переживання певної ситуації, яка видобуває з пам’яті прихований досвід. Схоже на містичну подію чи релігійне одкровення. Це екзистенційне пригадування того часу, коли спілкування з об’єктом і осмислення себе через це спілкування відбувалося без усвідомлення навколишнього світу за допомогою думки.
Трисексуал. Людина, яка прагне спокушати людей обох статей, з метою відчути (самістю) бажання Іншого. Сексуальним об’єктом тут виступає власна самість, а інші люди є лише засобом досягнення мети. В такій ситуації людина не ідентифікується ані з чоловіком, ані з жінкою, певним чином десексуалізуючи власне тіло.
Настрій. Переживання (раз у раз, знову і знову) в дорослому житті певної незавершеної ситуації з минулого, з якою дитячій психіці тоді не вдалося впоратись. Відтворення конкретних відчуттів і моделі поведінки, яке завершується специфічним виходом з настрою, схожим на пробудження після сну.
Нормотична хвороба. Стан свідомості, коли людина занадто “правильна”, логічна і раціональна. Відсутність здатності до рефлексії, заперечення суб’єктивності як такої. Реакція задавленої таким чином психіки, яка може спонтанно проявлятися в (само)деструктивній, максимально нелогічній поведінці.
Екстрактивна інтроекція. Втручання з метою пережити за Іншого його досвід, тим самим позбавляючи об’єкт втручання важливої частини становлення його власної особистості. Наприклад, активне втручання батьків до процесу осмислення якоїсь ситуації дитиною — пояснення що вона має відчувати і думати в цій ситуації, замість дати їй можливість все осмислити і зробити висновки самостійно.
Ці та інші теми детально, з прикладами, Боллас описує в перших двох частинах. Третя частина присвячена безпосередньо нюансам психоаналітичної роботи, тому зацікавила мене трішки менше. Зачаровує кількість піднятих в книзі питань, адже кожен з п’ятнадцяти розділів по суті є повноцінним матеріалом, який запрошує до рефлексії і обговорення.
Кілька слів про українське видання
Психоаналітичної літератури в Україні видається так мало, що кожна книга — справжня подія і, можна сказати, свято. Тим більше, якщо це не класичні праці (які, безумовно, також треба перекласти), які всі вже прочитали в російському перекладі, а щось більш сучасне.
Разом з тим, відсутність корпусу перекладеної тематичної літератури створює ситуацію неусталеності словникового апарату. В короткій передмові редактори (Михайло Пустовойт і Роман Кечур, перекладачка — Нана Куликова) пояснили вживання варіантів “несвідоме”, “перенос” і “контрперенос”, а також “давати раду регресії” (to manage regression). Цього, як на мене, замало.
Наприклад, borderline personality тут — “межова особистість”. Іноді в перекладах вживають варіант “пограничний” (“прикордонний”, здається, не вживає ніхто). Можливо, варто було пояснити вибір саме такого варіанту.
Але найбільше питань до перекладу слів relation, relations і relationship. Останні два перекладено одним словом “стосунки”, хоча в англійській їхнє значення, хоч і не кардинально, але відрізняються, а українська мова багата на подібну лексику (стосунки, відносини, взаємини тощо), можна було її використати для розрізнення цих слів. Наостанок — те, що мене змусило шукати оригінальний текст і писати це доповнення — переклад в усьому тексті слова “relation” як “стосунок”. “Пацієнт <…> буде нести порушення в собі і вносити його в стосунок”. “Судження, почуття та операції еґо вказують, навіть якщо це не можна вловити, на слід об’єктного стосунку.” “Ми підвладні складним правилам буття та стосунку, <…>” і т.д. Тож, маємо в тексті “об’єктний стосунок”, хоча набагато вживанішим є “об’єктні відносини”. Ну і загалом, якщо йдеться про зв’язок між людьми, то в українській мові “стосунки” не вживаються в однині.
Будь-які варіанти перекладу в підсумку можливі, все залежить від кількості вживань того чи іншого варіанту, їх поширеності і впливу, але спостерігати за множенням різних, часто сильно відмінних форм перекладу одних і тих самих виразів завжди прикро, адже все це вносить зайву плутанину і розмиває узус.
Окрім цих моментів, жодних зауважень до тексту немає, читається все легко, відчувається, що працювали над перекладом довго й наполегливо і робили його “як для себе”.
Костянтин Левін, Litteralis.com