Коли я був малий, на Холодній Горі, навпроти церкви, стояв критий м’ясний ринок. Старий будинок, можливо дореволюційний, з височенною стелею. Не пам’ятаю там штучного освітлення, пам’ятаю величезні вікна під самим дахом. Здається, навіть з вітражами. Сонце пробивалося крізь них і м’яко освітлювало ряди з свининою і телятиною. Кожен звук відлунював від стіни навпроти й за півтори секунди повертався.
Попід стелею жили зграї голубів. Тулилися вгорі на дерев’яних балках. Злітаючи, потрапляли в промені сонця й утворювали химерні тіні. Тріпотіння крил і воркотання доповнювали звуковий фон. Знизу – людcькі голоси й рухи, вгорі – пташині. Ще, там влітку завжди було прохолодно, у будь-яку спеку. Принаймні так мені пригадується.
Потім ринок закрили й відкрили на його місці супермаркет. Я переживав, бо це ж у мене забрали частину дитинства, з його звуками, місцями й запахами пощипаних курей. І тільки тепер зрозумів, що це ж ці кляті голуби, паразити й переносники інфекційних хвороб, вони ж весь час на тому ринку срали нам на голови, срали на наше м’ясо, на наше здоров’я і санітарні норми. Роками срали(, Карл)!
Шо я хотів вам сказати. Добре, коли зміни – на краще.
Костянтин Левін, Facebook
Comments