Вважається, що “політичне життя” — це або безпосередня участь у партійній діяльності, або активний вияв своєї “громадянської позиції” з того чи іншого питання.
Насправді ж кожен порух людини є політичним. Байдужість до “політики” є пасивною згодою з політичними силами, які тримають владу. Критика “політично активних” — це активна підтримка цих політичних сил.
“Я не хочу бути іграшкою в руках політиків” — це блеф, самообман. Навіть більше — це вияв непомірних гордощів. Це бажання бути вище за ситуацію, в якій позиція “вище” є принципово неможливою, оскільки всі учасники процесу знаходяться на одній площині.
Політичні партії змагаються за владу, у них є лідери, але вони не знаходяться “вище” за існуючу ситуацію, вони просто грають іншу роль. Ця роль у політичному процесі може бути (і напевно є) важливішою за нашу. А наша роль може бути (і напевно є) значно меншою. Усвідомлення цього може бути неприємним, але воно наближає до реальності. І ця реальність не є приводом втікати в ілюзію, в якій можна “піднестись” над процесом. Це привід замислитись над тим, що відбувається навколо і відповісти собі на питання, чи згодні ми з цим.
У нас немає вибору включатися в процес, чи ні. Ми апріорі знаходимося в ньому і кожна наша дія прямо чи опосередковано на нього впливає.
Життя кожного — наскрізь політичне, і це настільки елементарні речі, що про них навіть соромно казати вголос.
Костянтин Левін, Facebook
Comments