Skip to content →

Автор: Костянтин Левін

Наш город, бро

Одна группа людей в балаклавах организованно бьёт другую группу людей без балаклав. Летят булыжники, слышны выстрелы из травматов. Разбили и подожгли какую-то машину, звенят окна. Менты сидят рядом на лавочке и обсуждают набор в патрульную службу, зевают. Проходящие мимо девушки недовольно морщатся. Пожилые женщины громко высказываются в духе недопустимости булыжников на пути к Евросоюзу. Невдалеке уже перекрыли и ищут взрывчатку на центральной улице города. В соседнем дворе дежурит военком и хватает прохожих призывного возраста. В кафешках сидят хипстеры и безработные, допивают смузи, доедают брауни. Михаил Добкин на площади вещает в мегафон, толпа напротив дружно посылает его в направлении Ростова. На окраине произошло первое в мире лобовое столкновение двух трамваев. Валентин Быстриченко где-то вбивает очередной крест в каменную голову вождя мирового пролетариата.

Наш город, бро. Наш любимый город, систэ. Нам тут жить.

Костянтин Левін, Facebook

Leave a Comment

Бій скінчився

Дев’яності я споглядав, через не надто дорослий вік (а відтак, невелику включеність у процес), переважно як театральну виставу. З мінливим сюжетом і окремими бурхливими мізансценами. Якщо згадувати тепер – доволі дивними, але тоді сприйнятими як належне.

Коротше, одного літнього дня нашу гру в “квадрат” перервали раптові крики. Ми кинули м’яча (хоча ні, хтось мав його взяти, бо м’ячі були тоді на вагу золота) й пішли дивитися. Билися хлопець із дівчиною. Очевидно, що у них були якісь стосунки. Очевидно, що ці стосунки тепер переживали, як то кажуть, важкий період. Я тоді навіть не уявляв, що з дівчатами можна битися, думав, що від першого ж удару вони мали б розсипатися на анатомічний атлас, тому видовище було нове й з боку дослідницького – цікаве.

Leave a Comment

Оповідав їй історію

Він кожного ранку оповідав їй історію. Вона пила чай, їла бутерброд і слухала. Кожного ранку це була інша історія і кожного ранку він починав її наново. Сидів за столом навпроти, дивився на неї й вигадував. Їй подобалось. Він відчував натхнення. Обоє посміхалися.

Але одного ранку щось пішло не так. Він був не в гуморі, чи що. Сказав – Історія буде ввечері, я обіцяю. Добре? – Звичайно, – відповіла вона. Вдень вони працювали, а ввечері трапилося те, що й мало трапитися – він нічого не вигадав. Історії не було. Вони лягли спати, на ранок він був роздратований. Чому я маю вигадувати ці кляті історії, я що, казкар довбаний, – думав він про себе. Але нічого не сказав. І вона нічого не сказала.

Leave a Comment

Чувствуют себя незащищенными

Недавно заносили на ул. Культуры пожилого мужчину в инвалидной коляске на второй этаж, человек тупо за продуктами “вышел”. Понятно как он возвращается (“молодые люди, помогите подняться”), непонятно как выходит. В окно кричит с просьбой что ли.

И в общем давно есть понимание, почему общество наше раздражается по поводу прав лгбт. Не потому, что большинство людей у нас – дураки. А потому, что эта тема периодически находит резонанс в медиа, а темы защиты других фактически дискриминируемых групп – не находят. А фактически дискриминируются у нас все группы людей, дискриминируются в первую очередь – государством (нашими судами, милицией, всеми гос. институциями вообще).

Все чувствуют себя незащищенными, и потому автоматом выстреливает эта (тюремная, что ли) тема – если меня щимят, то чем они лучше, какие еще им права, когда у меня самого прав тут нет никаких.

Костянтин Левін, Facebook

Leave a Comment

Державна політика пам’яті

Важливі пункти для програмного документу про нашу державну політику пам’яті, а ви прочитайте і запам’ятайте.

Тож:

1) Українці, серед інших народів, в лавах радянської армії брали участь в окупації Польщі 39-го року, були причетними до злочинів радянської системи проти польського народу в роки війни, а також були серед тих, хто тримав Польщу під радянською окупацією у повоєнні роки. Повстанський рух на Західній Україні під час Другої Світової був причетний до вбивства мирного польського населення. Ми просимо вибачення у польського народу і хочемо сказати, що ми добре пам’ятаємо і будемо надалі пам’ятати ці жахливі факти для того, аби ця прикра сторінка нашої історії ніколи не повторилися. Сподіваємося тепер і завжди в майбутньому на мирну співпрацю заради добра й процвітання наших народів.

Leave a Comment