Влітку цього року, вкотре побувавши на Донбасі, ясно відчув усю привабливість регіону для туризму. Не для місцевого, звичайно, а для світового – для всіх шукачів екзотики, що завдяки розгалуженій авіа-мережі вже давно передивилися Ейфелеві вежі, Біг-Бени, побували в Нью-Йорку, Токіо, Москві, Шанхаї…
Leave a CommentLitteralis Posts
Минулого тижня, дякуючи оголошенням, які сумлінно робить шановний Baudolino, я мав щастя відвідати три вельмі цікаві події в Харківському Університеті: доповідь Степана Величенка “Україна, Росія і колоніалізм (деякі зауваги до проблеми)“, семінар за його ж участю “Чи можна науково переписувати історію підросійської України”, а також був присутній на половині другого дня дводенної міжнародної конференції “У пошуках власного голосу: усна історія як теорія, метод та джерело”.
Позаяк я не належу до академ. середовища, цікаво було зазирнути всередину цієї кухні і винести звідти якомога більше для себе. Хотілося б поділитися окремими враженнями і спостереженнями, нехай вони здебільшого і не стосуються вищенаведених тем.
2 коментарі
Українські землі на початку XVII ст. аж ніяк не є “моєю” темою, але оскільки навіть серед людей, що постійно займаються цим (чи приблизно цим) періодом зустрічаються суттєві непорозуміння, доведелося сісти за літературу.
Перед нами поставлено наступне питання: “Чи була “кровна спорідненість” визначальним елементом (само)ідентифікації русинів як окремого етносу на початку XVII ст.?”
4 коментаріВ процесі ознайомлення з концепціями нації та націоналізму, які пропонували (та пропонують) дослідники в ХХ – на початку ХХІ ст., хотілося б зробити невеликий тезовий конспект, в якому буде зібрано основні варіанти типологізації націоналізму.
Конспект має на меті зібрати якомога більше різних думок з приводу типологізації за доволі значний проміжок часу, відтак не є спробою відобразити сучасний стан вивчення теми. Не вміщує він ані критики, ані додаткових пояснень щодо висловлюваних авторами думок (це вимагало б значно більших обсягів літератури та ґрунтовнішої праці над матеріалом).
Також не обтяжуватиму себе обов’язковим для таких конспектів вступним оглядом дефініцій націоналізму та нації (на щастя формат блоґу дозволяє знехтуватими будь-якими формальностями), бажаючі можуть звернутись, наприклад, до праці Георгія Касьянова1.
One Comment
або “Одна коротка прелюдія до всіх відповідей на болючі питання, що починаються з “Чому в Україні…?”
Книговидання.
Порівняно з 1990 роком, кількість книгарень в Україні скоротилася майже в 9 разів1. Станом на 01.02.09 в Україні функціонувало 6724 об’єкти книжкової торгівлі, в т. ч. книжкових кіосків – 1829; книжкових відділів – 3779; книжкових магазинів – 11162. Ми навіть не будемо рахувати, який відсоток, замість пропонувати відвідувачам лише книжки, через низькі прибутки змушені торгувати також канцелярією, дитячими іграшками тощо.
Загальний тираж видань, порівняно з 1990 роком впав більше ніж в три рази, а поступове зростання з 2003 року кількості книжок на одну людину відбувається не в останню чергу за рахунок зменшення населення України (порівняйте в табл. 1 роки 2005 і 2006). Зменшення накладів відбулося не тільки за рахунок нестабільної економіки, але й за рахунок зменшення держзамовлення для бібліотек: за період з 1990 по 2008 рік кількість бібліотек зменшилася з 25,6 тис. до 20,6 тис; загальний бібліотечний фонд зменшився з 419 млн. примірників до 352 млн. (в 2007 і 2008 роках відбулося повільне зростання фонду, що впав у 2006 до 324 млн.)3.
Leave a Comment