Skip to content →

Litteralis Posts

Транспорт і політико-географічний простір

В часи Російської, а потім Радянської імперії Харків цілковито лежав на вісі північ-південь. Столицею була Москва, основним місцем відпочинку був Крим. Київ був десь в стороні, конкурентом (до того ж явно сильнішим і розумнішим, через що питомою рисою багатьох справжніх харків’ян стала демонстративна гіпертрофована зневага до столиці України).

Ця вертикальна вісь орієнтації в географічному просторі сформувалася в першу чергу завдяки транспортному сполученню. Півтора століття основний напрямок руху залізниці був напрямок з Москви на південь (Крим, вугільний басейн Донбасу), з Харковом у якості перевалочного пункту. Наша гілка залізниці і сам залізничний вокзал тому і називаються “Південний”, а не “Північно-Східний”, бо вказує напрямок сполучення з Москви.

Leave a Comment

ДТП в центрі Харкова

Місто намагається пережити трагедію. Другий день, ідучи вулицями, звідусіль чуєш уривки розмов про жовтий сигнал світлофора, хто винен, чи уникне покарання, про суд, про щоденні порушення правил дорожнього руху. Намагаєшся і сам вийти з шоку, читаєш усе це, слідкуєш за новинами.

Найперша реакція – викричати з себе паніку. Негайні експертні думки, палкі суперечки, заклики й погрози у стані афекту. Не тільки жахлива аварія і численні жертви, але й саме місце важливе. “Градусник” – це ж не просто позначка на карті. Це точка перетину пішохідних шляхів, місце очікування і зустрічей. Місто пульсує в таких точках, їх не так багато в Харкові насправді. А тепер поруч із цим перехрестям буде місце трагедії. Воно перестало бути безпечним, в одну мить, і для всіх.

Leave a Comment

Катажина Квятковська-Москалевич. Вбити Дракона. Українські Революції

Вбити Дракона. Українські Революції

Катажина Квятковська-Москалевич. Вбити Дракона. Українські Революції / пер. з польськ. Андрій Бондар. — Львів: Видавництво Львівського медіафоруму, 2017. — 224 с.

Якби ці репортажі писала авторка з України, то вона б не написала їх так. Здається, неможливо весь час занурюватися у нюанси людських доль і найважливіших для країни подій, залишаючись виключно журналістом. Автором літературних текстів. Творцем слів. Вона б обов’язково почала свою власну війну, не шкодуючи сил на покарання винних. Шукала би докази. Закликала під стіни суду. На чергових виборах уже була б у партійному списку, або йшла самостійно по мажоритарці.

Натомість авторка з Польщі мала можливість зберігати дистанцію. Співчувати, проявляти емпатію, але не включатися у події. І ця невелика, але важлива відстань дозволила нам, в Україні, отримати проникливу й динамічну картину власного суспільства.

Leave a Comment

Юрій Шевчук. Мовна шизофренія

Юрій Шевчук. Мовна шизофренія

Юрій Шевчук. Мовна шизофренія. — Брустури: Дискурс, 2015. — 60 с.

Купуючи книгу з такою неакадемічною, провокативною назвою та обкладинкою, питаю себе — навіщо?

А потім швидко пригадую, що, попри невщухаючі баталії з приводу мови, які точаться насамперед у середовищі людей, які все ж таки хоча б щось та читають, книжок з дослідження мовного питання в Україні видано мало. Усі вони, придбані, займуть у вас не поличку, не півполички, ні. Вони мають шанс взагалі загубитися, тож ставте їх (усі три чи чотири) кудись у певне місце, бо не знайдете потім.

Тож, особливого вибору (читати чи ні) не було, переходимо до книги. Точніше, брошури у шістдесят сторінок величезним шрифтом. Фактично — одна велика стаття. Як і більшість матеріалів на цю тему, не так схиляє до опису змісту, як спонукає до обговорення.

Leave a Comment

Віктор Франкл. Людина в пошуках справжнього сенсу. Психолог у концтаборі

Віктор Франкл. Людина у пошуках справжнього сенсуВіктор Франкл. Людина в пошуках справжнього сенсу. Психолог у концтаборі. Пер. з англ. Олени Замойської. — Х.: Книжковий клуб “Клуб Сімейного Дозвілля”, 2016. — 160 с.

Як писати відгук на текст людини, яка пережила кілька років ув’язнення у концтаборах, яка втратила там дружину й батьків, і яка після цього намагається допомагати людям? Тим більше, коли ця людина — всесвітньо відомий Віктор Франкл. І текст — його найвідоміша праця.

Що тут можна написати? Точніше, що саме дозволено? Можна було б перкинутися на постмодерніста й розбирати слова поза контекстом, але пізно. Автора названо, контекст відомий. Відтак, що далі? Написати кілька абзаців пошани, й по тому? А що як текст насправді переповнений протиріччями, наче довжелезна, кепсько підготовлена емоційна промова. Вказати на це буде злочином проти людяності, пам’ятаючи про особистість автора? У цих запитаннях не заховано скепсису. Це, радше, приглядання до авторитету. Авторитету автора, авторитету теми, авторитету відомого тексту, який, здавалося б, не потребує коментування. Наче перед тобою скеля. Вистачить аргументів — здолаєш і підеш далі, ні — впадеш униз.

Leave a Comment